Привет друзья! На днях выпали свободные от эфира и съемок полчаса. Для меня это как манна небесная. :) Можно закрыть глаза и помечтать о чем-то желанном. В этот раз мысли унесли меня не на необитаемый остров, а…к ЗАГСУ. Я представил, какой будет наша с любимой свадьба.

Итак, все гости заранее оповещены о столь важном мероприятии, и о дресс-коде: мужчины в смокингах, дамы в платьях. На улице жара, «плавится асфальт» :)… А молодые (мы с Сантой) задерживаются. Проходит полчаса, час... Все стоят возле парадного ЗАГСА, обливаются потом, и тут мы – в розовом кабриолете, как у Элвиса. На мне шорты и рубашка, а-ля «Гавайи рулят», на Санте не менее жизнерадостный купальник.

У всех, конечно, недоуменные лица. Мы запечатлеваем их себе на память, а потом быстро открываем багажник. А там летняя одежда, любых размеров и мастей. Для всех! Эх, ну и классно же я придумал, да? :)

P.S. А татуировку сделал. Рисунок прост и оригинален: имя любимой.

Грусть пройдет и станет вдруг
На душе светлей немножко,
Скрасит злую тьму вокруг
Тихое мурчанье кошки...

привiт усым моъм коханим блогерам!!!

знаэте, от сиджу я тут в iнтернет кафе, а менi не дозволяють навiть налаштувати украънський шрифт, отаке-то.

а взагалi-то я шалено хочу в Украъну, сварюсь з усiма з приводу патрiотизму ы рiзного роду кохання...

я не вдома, це я розумiю дуже добре. я сидiла сьогоднi в центрi мiста i розумiла, що моя самотнiсть не маэ тут жодних меж... бо ъх тут просто немаэ апрiорi... отаке то.

лiто проходить...

але ми залишаэмося)))

 ПС: пробачте за помилки, про шрифт читайте вище)))

Некрасивая девушка с бурным, творчески эпатажным прошлым, перенесшая в 2000 году два тяжелых курса лечения от рака, ставшая женой успешного английского галериста Джея Джоплина и ярким светским персонажем лондонской тусовки – Саманта Тэйлор Вуд крепко оседлала «своего творческого конька». Фотографии и видеоработы - те выразительные средства, которые Сэм выбрала для своего искусства.

В 1995 она создает десятиминутное видео Brontosaurus , в котором обнаженный человек в комнате экстатически танцует техно. Постепенно техно-движения человека начинают показываться в замедленном режиме , они источают странную меланхолию, которая убаюкивает зрителя, а музыкальным фоном становится жалобное Адажио для струнных Сэмьюэля Барбера. По ее словам, эта работа – гимн жизни, её уязвимости и хрупкости, несмотря на то, что может показаться, что человек вовлечен в пляску смерти.

Еще одна известная видеоработа художницы – Истерия. Лицо женщины выражает сильнейшие эмоции, но поскольку нет звука, мы не можем понять, радость это или отчаяние, а может быть и все сразу. По этому же принципу сделана и работа Немой: молодой человек поет отрывок из оперы, но мы не слышим звуков. Однако, его лицо и жесты столь выразительны, что через некоторое время создается эффект присутствия музыки.

Как-то в собственной студии Сэм Тейлор-Вуд создала композицию из фруктов. В течение девяти недель она снимала, как они гниют, покрываются плесенью и поедаются мухами. Весь этот киношедевр она умудрилась сжать до трех минут. Как призналась Вуд, сперва она хотела проделать то же с кроликом, но не выдержала отвратительного запаха.

Сэм Тейлор-Вуд сняла сюжет для эротического фильма-сборника «Запрещено к показу». Это восьмиминутный эпизод, в котором мужчина мастурбирует в Долине Смерти. Сама Тейлор-Вуд об этом опыте отзывается с улыбкой. Мол, обычный зритель считает, что они сняли порнографию, а любитель порнографии разочарованно говорит: «О, да это же эротика».

В историю Сэм вошла после цикла портретов звезд мирового кинематографа. Все они на ее фотографиях льют слезы. В гости к звездам дама с фотоаппаратом приходила, не уведомляя актеров о цели визита. Потом она рассказывала им грустные истории и показывала свои фотографии. Взрослые мужчины плакали как дети. И было от чего. Например, одна из ее видеоинсталляций демонстрируется в темном зале под веселую музыку. Прямо на безжизненном теле веселый господин в парадном костюме выбивает чечетку. На голове танцора сидит голубь. По замыслу автора именно так выглядит вознесение души.

Открыть больше изображений

Привет ребятки. Ну что, нового у нас как всегда много. Жизнь, в связи с недавними событиями, полна ярких красок и приятных переживаний. Сейчас обдумываю новый эээ...проект. Да, назовем это так. Естественно, очередная авантюра :).

Я давно вынашивал одну идейку: когда любимая женщина родит мне ребенка, сделаю что-то необычное. Прыгать с парашюта или дарить звезду на небе уже пройденный этап. Я решил… сделать татуировку! Вероятнее всего на ноге. Сначала решил было нанести имя ребенка, но теперь может будет что-то необычное, знак или символ. Теперь выдумываю в свободное время :).

Ну а из вас кто-то делал тату? Делитесь, как это – чувствовать новое и теперь уже постоянное у себя на теле?

Всегда Ваш. Джеджула.

привіт мої кохані!!

от я нарешті добралася до нету!

доїхала нормально, мене зустріли, тепер відпочиваю. дуже за вами скучила, просто нестерпно.

сподіваюсь, що у вас все також добре, а хіба може бути інакше???

вибачте, що так мало, просто думок багато, а часу їх систематизувати мало)))

скоро посиджу тут нормально.

я вас люблю.

як справи???

На карте этот водоем так и называется - Донецкое море. Купание и рыболовля тут запрещены, на что, конечно же, плевать хотели местные жители. По берегам раскидываются новые коттеджные поселки, Хорошово, Любимово. Поговаривают, неоправданно дорого, и качество домов оставляет желать лучшего. Думаю, скоро эта территория будет совсем закрыта. А пока там чисто, тепло и спокойно...

Открыть больше изображений

Сьогодні була шалена ніч, дякую тим, хто її зі мною розділив…

Я їду в минуле. Туди, де закінчилась моя юність, так і не встигши початись. Я їду туди, де мене не було 3 роки. Я хочу поїхати, бо відчуваю, що там має статись щось дуже важливе. Щось, що змінить моє світобачення, і це на краще, я знаю.

Пробувши на цьому ресурсі лише 3 місяці я встигла знайти справжніх друзів, розумних і мудрих людей, веселунів і депресняків, і я тим радію, бо я НЕ САМА!!!

Я буду за вами скучити, обіцяю раз в тиждень читати і коментувати, і писати сама. Щиро дякую за те, що ви мене підтримували, допомагали знайти відповіді на питання і ставили свої, не менш цікаві.

Я полюбила вас, я буду дуже сумувати за вами, сподіваюсь навзаєм. Зичу вам гарного літа, нових цікавих знайомств, гарного відпочинку і всього того, чого б вам хотілося цим літом. Любіть один одного і будьте щасливі. Чекайте на мене в вересні. Я ж буду чекати на вас.

Дякую за те, що ви є. я люблю вас.

Щиро ваша – Даджазза))))

Не питай чому так вийшло. Чому я так сильно тебе покохала. Не питай. Бо хіба ти не знаєш, що в тебе неможливо не закохатись?..

Не питай де  я так довго була. Просто пробач мене, що зраджувала тобі весь цей час, бо я тебе кохаю…

В твоїх очах застигла вічність. Коли я торкаюсь тебе, то мене накриває хвилею емоцій, які колись пережив ти. Твоя енергія заповнює і переповнює кожну клітинку мого тіла і тішуся ніби дитина.

Твоя шкіра  на смак солодка і гіркувата водночас. Ти пахнеш кавою. Ти звучиш джазом. Ти мудрий і обезбашений. З тобою я нарешті можу бути сама собою, без упереджень і моралі. Без комплексів і негативу.

Просто знай – я повернусь до тебе. Буду вертатись знову і знову, допоки не нап'юся дорешти. Але знаю, що цього ніколи не буде. Бо ти вічний. А я тут ненадовго.

ЛЬВІВ – Я КОХАЮ ТЕБЕ!!!

Так, я знову там була. Знову ожила і продовжую жити. Емоцій стільки, що вони по ходу заповнили собою весь мій світ. Але було класно. Раджу – хто там ще не був – бігом за квитками і в путь!!!

Ось кілька фото.

ПС: ну я за вами скучила блін))))

Открыть больше изображений

Не думала, что у кого-то еще хватает смелости выставлять такую вот прозу жизни на всеобщее обозрение. Донецк, двор центрального района города :)

Когда в душе поэзия убита
И чувства остается на пятак -
Смертельно раздражает проза быта
И я в двух строчках Вам отвечу так:

Но ведь витать в прохладных облаках
Приятнее в постиранных носках.

/С просторов интернета/ ФОТО кликабельно

" ЩО ЖИТИ БЕЗ ТЕБЕ - НІЯК НЕ ЗВИКНУ"

Я люблю такі дні. Дні відпочинку від цілого світу. День у світі власному. Там, куди я впускаю тільки по-справжньому справжніх людей…

Міцна кава на кухні однієї львів'янки, не менш міцні розмови, не менш міцна дружба. Я люблю її бо вона ніколи не буде такою, якою її хочуть побачити інші. Вона живе всупереч всьому світові. Але навіки за Україну. Навіки за себе…

А далі посиденьки в одному з київських парків, про який я навіть не здогадувалася. А вона знала завжди. Ми курили і приходили до спільних висновків. Ми мали чим похизуватися і над чим поплакати. Та сльозам там було не місце – хіба як від сміху. Вона допомагає мені жити. І прекрасно це розуміє.

А далі інша. Не менш справжня, хоча ми знайомі й не так давно. Але в цій людині я бачу майбутнє, я бачу в її очах жагу до життя, прагнення пізнання нового і пам'яті пройдешнього. Вона так само як я колись, трошки самотня. Але така ж позитивна і оптимістична. Бо знає, що все погане колись проходить. І колись пройде зовсім.

 Я люблю неочікувані зустрічі. Люблю, бо вони в цьому автомобільному полоні такі не часті. А тут… а вас навіть не помітила. А ви ж такі класні. Справжні друзі. Справжні ЛЮДИ, творчі і радісні. Я за вас, бо таких є мало. А ви поруч, ви - поряд. Ви близькі мені духом. І ви маєте це знати.

Набережна тепла і напівпуста. Закохані пари і бажаючі познайомитись, щоб колись стати такими ж закоханими. Романтика висить в повітрі, але настільки легко, що вловити її зможе не кожен. Хіба той, хто дихає одним з нею повітрям.

Я сиділа після того на балконі і дякувала небу за те, що воно дало мені таких людей. Хто знає, які ролі ми граємо в житті один  у одного? Але хай він мовчить. Бо мені подобається пізнавати світ самотужки.

Я стала вільною хоча б на один день. Від особистих примар і обережностей, від власних принципів і упереджень.

Дякую тим, хто мені в цьому допомагав. Я сподіваюся, що колись ви відчуєте те саме. І зрозумієте, наскільки сильно  я вас люблю…

Читаю блоги своих «коллег» и искренне радуюсь: у кого свадьба, у кого успешные гастроли, выпуск альбома. А у меня, ух…подождите. Так, дышим полной грудью, вдох-выдох… По-моему мы опередили всех :).

Внимание, дамы и господа, делюсь с вами ЭКСКЛЮЗИВНОЙ новостью – Андрей Джеджула скоро станет ПАПОЙ. Да ребятки, Санта ждет малыша! И я несказанно счастлив. Это фантастика!

Вот сейчас, кстати, бегу на курсы будущих родителей. Так что до связи! Не теряемся! :)

прохання до всіх блогерів - друзів і недругів,

постійних і не дуже,

вільних і заклопотаних,

мудрих і безбашених,

заміжніх і розлучених,

добрих і злих,

студентів і пенсіонерів,

випускників і абітурієнтів,

цнотлиих і розбещених,

вірних і зрадливих,

перспективних і пропащих,

малих і великих,

всіх - 16 червня 2008 року з 10 години ранку матюкати мене всіма відомими і невідомими вам матюками і думати про мене все що завгодно лише для однієї доброї справи - підтримати мене морально здати останній екзамен. бо шось в мене таке передчуття...

отож бо буду щиро радіти, якщо в мене весь день будуть горіти щоки, вуха і що там ще може горіти. наперед вам вдячна.

завжди ваша Дайджаза.

пс: флуд приймається))))

Довела мужа до истерики, зато такая его "непостановочная" улыбка нравится мне больше всего!

Я часту бачу здивовані обличчя коли відповідаю н запитання «Звідки ти?». Наступне запитання  «І як тебе сюди занесло?» і далі  «А чого українською?». Хочеться запитати «Де ми живемо?» і «А чого російською?». Але я вже змирилася з тим, що це запитання понесе за собою бурю словесного поносу, яка найчастіше закінчується моїми слізьми.

Дивно правда, росіянка рве горлянку за Україну, а потім плаче, коли розуміє, наскільки в наших головах усе запущено. І звинувачувати тут майже нікого, хіба як самих себе.

Я розумію, що ніколи не зможу щось змінити сама. Хіба як в своїй сім'ї, та й те дається важко, коли батьки живуть в Росії, а рідний брат не вірить навіть собі.

Просто згадую той час коли жила там. Я вважала Україну дурнуватим місцем, де нормальних людей майже не лишилось. Влаштували собі революцію і тим собі тішаться, і не знають кого підтримувати треба було.

А потім була довга поїздка… і інформація впала на голову так важко, що я насилу могла дихати. І лише в думках лунало одне «Яка я була дурна… як мене красиво обманули. Як я могла бути такою сліпою?»…

Тепер, коли пройшло майже три роки з того дня і я починаю розуміти, що я люблю країну не за її президента або міністерку. Не за Верховну Раду або мера Києва. Просто…

Коли я жила в Росії, я не знала, що таке ходити на Великдень до церкви, не знала, як це плести вінки на Івана Купала, або розкидати по хаті зілля на Трійцю. Я не розуміла, як можна ходити по Майдану в національному одязі, або вішати над ліжком прапор країни, в якій ти маєш щастя жити. Я не вміла ходити по нічному полю з розпущеним волоссям і босою, співаючи  народних пісень.

Я могла дозволити собі сказати на себе хохлуша і обізвати країну хохляндією. Я не розуміла як можна вважати Бандеру людиною і читати Шевченка…

І мені дуже шкода за те, що так було. Я розумію, що мене просто так виховали, чи точніше не виховали зовсім. Але чи маю я право когось у цьому звинувачувати? Звинувачувати в тому, що я була безмежно вагітною чужими дуками? Або в тому, що вони народилися мертвими?

Мені просто боляче дивитись на те, що відбувається. Але це мій особистий біль, і так само ніхто не в праві мене у ньому винити…

Просто дякую за те, що є люди які зараз щось для себе зрозуміли, а також тим, хто все ж-таки зі мною – разом ми сильніші…

Потрясли!

Открыть больше изображений

Скажу одразу – не дурно я стільки чекала!!!

Не знаю, яке я враження справила на оточуючих(особливо коли в мене падав стакан з коньяком і розливався на джинси тих самих оточуючих), але тих, з ким я встигла познайомитись, я точно не забуду.

Отож:

ПРО ЛЮДЕЙ. Одразу ж хочу подякувати Сербуну, Олегу і Валі(life-is-a-game, тільки там дізналась, що це ти))) за те, що чекали нас з Аназелькою майже годину поки ми шукали Фуршет)))

Вовка … сидів біля мене, а потім спитався в мене хто така Даджазза… цікаво))))

 Аристарх АменхотеповРозказала йому історію походження всіх 6 каблучок на моїх пальцях.

Невенчаная І Денис Ну типу самиє стойкіє))))

 kievbkru – ще раз дякую за фото!!!

mercy  і  Мадест Ну тут без коментарів. Ну я просто щиро раділа вашій присутності. А карапуз вразив мене просто капітально))

 Руслан Нікітюк Приємно було бачити хлопця, який є рідним братом твоєї кращої подруги.

 fialka Справжня українська красуня. Дійсно етнічна зовнішність…

  serbun ну ти знаєш)))))

chudo Була б я мужиком, я б такі довгі теревені не розводила. Я би просто не змогла говорити.

anazel. Ремарка про Аврору, яка стріляла один раз і то вхолосту – Оскар за винахідливість.

Орест Форко … Форест. Ран Орест, ран… наш похід за салатом о 3 ранку ніхто не помітив. Навіть ті, хто нас за ним посилав…

 Дуже шкода, що bliss  іiamangel  так і не прибули дуже хотіла вас побачити. Але тепер маєте стимул прибути наступного року.

ПРО ПРИРОДУ. Кажучи чесно було дуже страшно їхати на плоту. І ще над вухом не замовкав бородатий дядько, який впродовж такої невеличкої подорожі встиг посперечатися про мінімум 6 речей і розказати де і коли він був.

Дякую що намочили мені волосся. Кучері виглядали прикольно, як виявилось

Нафіга я ходила в солярій??? Там я засмагла краще.

Я отримала задоволення від плетіння віночків. Давно не займалась таким ділом.

ПРО РЖАЧ.  Льоша Спірін, я мало не вмерла… я так ще не ржала…

ПРО КРИКИ.. Біля костра нас перекричати не могли навіть більшість, яка ще й до того всього мала гітару, так шо вчіться.

Вовка казав, що по табору всю ніч хтось гукав Ореста. Спочатку то були жіночі голоси(ну логічно), а потім вже чоловічі!!! Пояснюю – то були мешканці палатки №7.  А чого – я не розкажу))))

ПРО НЕПОНЯТКИ. Я дуже образилася на банку з-під горішків… спершу я порізала об неї палець, а тоді (зранку, ну хоч би зранку мене пожаліла) я наступила на неї і впавши на землю  потішила  сусідів по палатках. Хоча я й досі невпевнена наскільки в цьому падінні винна банка, а не останній ковток коньяку.

ПРО ХАРОШЕ. Пробачте, якшо когось забула. Просто стільки коньяку я мабуть за все життя не випила, як за той вечір))))

Дякую всім хто-таки зміг приїхати, без вас було б не то пальто))))

Я вас полюбила. Сподіваюсь навзаєм!

ПС: зранку після автапаті і проводів львівських мешканців(то окрема історія), я здавала екзамен по Теорії Масової Комунікації. Я не знаю, чи то в мене збудуна таке обличчя розумне, чи то прєподша доперла, шо в мене будун, але свою 5 я в заліковці маю))))

Давно не выкладывала кошачьи (котиные, котячьи) фото на ХБ.

And what have I learned

From all this tears

I’ve waiting for you  all this  years

And just when it begin

You took your love away…

For every single memory

Has become a part of me…

You where always been my love…

сто разів чула цю пісню, а досі знаходжу щось нове...

В суботу ми зserbunом мали нагоду сходити на BMW-шоу на «Чайці»…

Одразу ж хочеться висловити величезну подяку Київському бюро автотранспортних перевезень, завдяки якому ми простояли на зупинці майже годину, але так нічого й не дочекалися, тому поїхали на маршрутці без розпізнавальних знаків, де на запитання «Скільки коштує проїзд?», відповіли «А скільки не шкода»…

Першими яскравим враженням стало те, що я нарешті побачила наживо, як люди стрибають з парашутами. І зрозуміла я, що то розвага не для мене… якщо мені було страшно, то я навіть не уявляю, що відчували ті парашутисти.

І хоч всі нормальні люди пришли туди, щоб дивитись на машинки і казати «ААА, бамбєй» і все таке, мене чомусь накрила хвиля роздумів…

Я думала про те, чи гарні обличчя в мотоциклістів, які влаштували таке собі шоу каскадерів, про те, «а що, якби», переконалася в тому, що цицькаті блондинки потихеньку починають здавати позиції літерів, я сиділа на втоптаній траві і насолоджувалась сонцем і вітром,  думала про долю тієї машини, на якій могли розписатися всі бажаючі, а відповідно й ми з Сербуном. Ймовірно, коли ми станемо супер-мега-гіпер «звьоздами», власник буде пишатися тим шматком заліза і набивати щодня їй ціну. А може він не буде чекати настання тієї світлої миті, і гарно все відшкуривши, пофарбує заново…

Я думала про те, що я щаслива тим, що маю. Тим, що я в цьому світі не така вже й самотня, як думала, що всюди і завжди є люди, яких об'єднують одні й ті ж інтереси…

І наприкінці всього того дійства я зрозуміла щось дуже важливе. Зрозуміла те, що якщо я й буду купувати колись собі машину, то це точно буде… КРАЙСЛЕР С300)))))

так!!! це нарешті сталося!!!останній день навчання пройшов на УРА!!!

ттільки от я тут радію, а як подумаю... ще здається вчора йшли на перший курс, боялися, як воно буде і що... а тепер - вже закінчили другий. сумно

але ми вирішили не сумувати, тому ваша пакорная слуга трохи тово, ну під шафе)))))були з групою на озері, після чого до нас приєднався наш викладач, після другої пляшечки пива, розмова з ним плавно перейшла на "ТИ"...

і блін... ще три тижні - і свобода... я вже балдю від однієї тієї думки!!!

привітання приймаються))))

ваша п*яненька - Я

Я відчувала… знала, що це все не просто так. Ці сни, ці нічні виходи на балкон шоб покурити, ці пісні, цей місяць… все говорило, все кричало про те, що скоро все зміниться. І моє досі спокійне життя перевернулося з ніг на голову за одну мить.

Я уявляла її тисячі раз, а коли вона нарешті настала, то я виявилася цілковито неготовою до того, щоб її прийняти, бо зробила майже все для того, щоб це все ніколи не відбулося. А от номер телефону змінити забула… і тепер не знаю кого звинувачувати, себе, чи може долю, але що сталося то сталося…

Коли ти чітко знаєш, що буде з тобою надалі, тоді ти просто вже мертвий. Виявляється мертвою була я. от тільки воскрешати себе я нікого не просила. Тим паче не просила про це його, бо  не знала, чи він сам живий, чи може вже давно відпочиває від цього світу. Бо в своїй уяві я його вже давно поховала,  і така була не одна, бо ніхто не знав про нього нічого достеменно. Лише заборонила називати себе так, як вмів то робити тільки він, залишаючи це право йому, мертвому чи живому.

І от мій телефон знову отримав ту злощасну меску… перша зустріч, перший сніг, перший поцілунок,  перший ранок…

Він обіцяв повернутися з першим снігом, але запізнився…

І я відчуваю, що всі ті сльози які я колись за ним виплакала повернулись, щоб я виплакала їх знову, тільки вже не за ним, а пішовши всупереч всьому світові…

Світові, який ми колись з ним створили, і який самі ж і розбили.

Я щиро прагла бути коханою, а тепер не знаю що з усім тим робити…

Лише знаю, що тут « слишком много яркого, чтоб взять и потушить…»

Знаєш, коли ти сидиш ось так на кухні і палиш, дивлячись в вікно на останні промені дня і слухаєш пісню, в яку по черзі закохалась спочатку я, тоді мама, а згодом ти, то мені хочеться схопити камеру і робити знімки, багато-багато, щоб назавжди зловити цей момент і не відпускати, тримати в руках навіки і довіку…

Я така ж як ти, не дивлячись на те, що між нами 10 років твого життя, а потім ще 18 мого. Ми обоє любимо ганяти на шалених швидкостях по нічним трасам, ввімкнувши на повну гучність КІСС ФМ, чи заглушивши мотор сидіти і слухати Розенбаума.

Коли ми часом йдемо до клубу, то хлопці кажуть тобі, що в тебе гарна дівчина, а дівчата точать на мене зуби. І коли ми починаємо танцювати повільні танці, то нам немає рівних. Бо так можуть танцювати тільки закохані. А так любити як ми з тобою, не зможе ніхто в цьому світі…

Ми любимо одні й ті самі анекдоти, від яких у наших спільних друзів, яких не так вже й багато, кривляться обличчя. Але всі кажуть, що ми з тобою просто ідеально один одному підходимо.

І хай ми живемо в різних світах, з різними освітами і заробітками, з різними статками і статусами, але щоб там не було – ми одне ціле. Б о мої до тебе почуття ніколи не будуть односторонніми. Бо ти так само не уявляєш без мене свого життя.

Бо ти дав мені ім*я і навчив його цінувати.

Бо в нас одна на двох кров, одне прізвище і одні батьки…

Брате, я люблю тебе так, як нікого досі…

вчора мене нарешті покинула професійна хвороба - синдром чистого аркушу. я стільки всього написала, ЩО АЖ ПАЛЬЦІ БОЛІЛИ...

а зранку в мене причудово полетіла вінда, і вся моя сумнівна творчість полетіла разом з нею... прикро, шо я можу сказати...

і зі злості і відвідин майстра я пішла гуляти. було холодно, а я була  в майці і болерошці. а потім в метро на ескалаторі, який їде чомусь напрочуд повільно до мене причепився хлопчина і побачивши на моїй сумці значок "ОПАСНО ПМС" почав допитуватися що таке ПМС і чому воно таке небезпечне. я сказала йому що ця абривіатура розшифровується як "пиз***тая мужская сходка". після чого він одразу ж зробив висновок шо в мене є хлопець, про що одразу ж мене і повідомив. і я собі пішла спокійно додому. але творів стало шкода не меньше...

Всем салют! Вы пребываете на борту корабля «Джеджула и Со», за окном + 26, настроение отменное, говорит капитан лайнера – Андрей Джеджула. Ну что, наконец-то я присоединился к братии своих друзей-юзеров и завел собственный блог :).

Рассказывать Вам есть о чем, жизнь у меня бурная и насыщенная (думаю, все уже успели заметить :)). Не долго мудрствуя над темой первой записи, решил поведать о вчерашнем событии: дне рождения молодой очаровательной певицы, ведущей и просто моей любимой Санты.

Вечеринка в клубе «Фаберже» удалась по полной программе. Тон задан был тоже соответствующий: «Чикаго 30-х годов», ух…вот время какое было :). Санте, как и мне, было очень приятно видеть близких и родных людей, а их оказалось не мало. Сразу хочу отметить, что самой очаровательной парой (после нас, конечно :)) стала Билык-Дикусар. Ира, в удивительном воздушном платье, хрупких босоножках и с фантастической прической блистала и завораживала. Поэтому когда микрофон был передан гостям, я не удивился, услышав первый тост и поздравления именно от нее.

Во время проведения вечеринки гостей развлекали шоу-балет, актеры, русская рулетка… А виновнице торжества вообще удалось убить двух зайцев сразу: и день варенья справить, и представить свою новую песню «Холодно», которая уже есть в ротациях многих радиостанций.

Для гостей праздник закончился под утро, а у нас все только начиналось с Сантой: дележ впечатлениями, рассматривание подарков и встреча нового светлого дня.